В обіймах Осені неначе завмираю,
Шукаю ласки, почуттів й тепла.
Куди веде безумство це не знаю,
Нових чекати стресів, чи добра…
Втомилася до Осені спішити,
Бо й вік осінній вже в моїх роках,
Але, чомусь, не навчена я жити,
Реально щоб – не в мріях і думках.
В обіймах Осені знаходжу спокій,
Сенс, розуміння пройдених доріг,
Ще серця мого ритм живий допоки,
Та доки душу не накрив зневіри сніг.
Я хочу жити так яскраво, наче Осінь,
Вмиватись чистими дощами перемін,
А сивій старості чинитиму супротив,
Щоб розпач й нишком в серце не влетів.
То ж танцюватиму я навіть під дощами,
Ще листопадово кружлятиму в танку,
Прикрию килимом я серця рвані рани,
Отим осіннім, простелився що в садку.
В обіймах Осені неначе завмираю,
Хоч нову Весну виглядаю в почуттях,
Цілунком з Осінню контракт скріпляю,
Пилком медовим щоб зостався на устах…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
30.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2020
автор: Lilafea