Хтось меч у піхви застромив,
сліди криваві з леза стерті.
Ніхто одразу не збагнув...
Чому надалі стали вперті?!
Колись та й камінь охолов!!!
Ми ніби ті боги безсмертні,
себе караєм, знов та знов —
безглуздої шукаєм смерті.
І начебто ворожий стяг
у полі вітер рве на шмаття.
Та наш, ще мозок не досяг...
Що смерть для всіх — одне прокляття!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2020
автор: Олег Крушельницький