Якщо ми зустрінемось через роки,
Через хмари, потоки води і вітри.
Струни обірвуться у скрипаля.
Нота сі долетить до луни.
Світи перетнуться
І рушать гірські хребти.
Якщо ми зустрінемось через роки...
Обіймемось знову? Розчинимось знову?
Пригорнеш мене? Як раніше зумієш?
А посмієш в очі мої зазирнуть?
Підшкірно, наскрізно
Як вмієш....?
Якщо ми зустрінемось через роки...
Не випускай моєї руки.
Присядь і послухай мене.
Після твого весілля, мого знесилля...
Розказати як в мене виросли крила?
Як він вийняв із серця вістря?..
Якщо ми зустрінемось через роки...
Повітря забракне і стане затісно:
Минуле торкнеться душі...
Поділися зі мною, мій друже...
Перед тим, як шляхи розійдуться…
Як птахи зірвуться увись.
Поділися зі мною... Як її звуть?
Ти з нею щасливий? У цьому ж суть...
Якщо ми зустрінемось через роки,
Життєві пороги, з-рідкі райдуги і перемоги,
Земля не розверзнеться, знаю...
Але знову у скронях загупає кров.
І знову щось болісно стисне у грудях.
Якщо ми зустрінемось через роки...
Не буде світил яскравіших, ніж ти.
Тільки, жаль, що світи не замкнулись
І ми не збулись.
Чи я не змогла торкнутись душі…
Тільки, жаль, є печаль довжиною в життя.
Якщо ми зустрінемось через роки
У міській метушні чи затишній кав'ярні...
Ангели притуляться так відчайдушно,
А ми стрепенемось на мить,
Стане душно і страшно...
Пригорни мене міцно і йди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: Таня Дробот