Якось до дубка близонько
Зросла ніжна березонька.
У дубка життя просте.
Він росте, росте, росте.
Розрослись його гілля.
Небо й сонце затуля.
Зажурилась березонька
Сльози ллє вона тихенько.
Якось йшов кудись хлопчина.
Бачить що дубок причина.
Нагострив свою сокиру
Та й зрубив дуб для почину.
А березка все жаліла -
Без дубка життя не миле.
Жити бідна не змогла
І в невдовзі померла.
30.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: Євгеній Рослик