Меланхолійний вітер задумався у кроні
І листя, наче сльози, додолу з клена ронить.
Він згадує про літо, парку серпневу бурю
І дивиться за обрій невесело, понуро.
Схопився і повіяв над лісом, над полями
У незбагненнім журі, як горі до нестями.
Він полетить у далеч і буде там марніти,
Закоханий без міри, меланхолійний вітер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: Ти