Все пепемололось - біле і пусте,
листя поруділе і останній цвіт.
А душа собі все одно росте,
доторкає спрагло щонайвищих віт.
Сонця бахрома падає згори.
Очі не печуть, бо не літо вже.
Говори зі мною, Боже, говори!
Хай померкне все, що під знаком "лже".
Хай розвіє день меливо і дерть.
Хай поставить слід на сухім плечі.
Хтось годує з рук власну наглу смерть,
хтось несе у храм свіжі колачі.
Все якось не так, все якось сторчма.
Осінь лан думок витоптала весь.
А в долині шум, когось вже нема...
Пам'ять лиш горить горицвітом десь...
Пам'ять миготить жовтнем на вікні.
І скрипить, як гріх, у куті млинок.
Мелеться життя, там у далині
пожовтів ще один листок...
27.10 20 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893308
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: Леся Геник