Старенька груша в задумі стоїть…

 В  саду  ,  піднявши  вгору  кволе  гілля,
 Старенька  груша  в  задумі  стоїть  ...
 В  тихім    смутку  задивилась  на  подвір"я,
 І  мертвий  спокій      душу    їй      гнітить.

 Стоїть  сама  ...  На    старості  схилилась...
 Ніхто  давно  посохле  не  зітне    гілля...
 І  груш  не  треба  ...,  й  тихо  засмутилась...
 Й  город  заріс  ...  і  пусткою    земля...
 
 Усе  минулося  ...  Літа  промчались...
 Грушками  частувала  всіх      дітей,
 У  спеку  їх  від  сонця  захищала,
 Як  пасли  біля  річечки  гусей.
 
 Під  нею,  вечорами  усі  вкупці,
 Уся  родина  була  за    столом,
 До  бараболь  товкли  часник  у  ступці,
 І  пригощались  із  дичок    вином.

 Бачила  вона  усе  на  цім  подвір"ї  ...
 Радість  ,  щастя    ,  горе  і    біду...,
 Коли  ридала  моя  бабця  в  надвечір"ї,
 Батька  й  сина  ,виряджавши  на  війну.

 В  голодні  роки  людям  груші  дарувала,
 Бо  зародила  щедро  ...  Бог  так  дав...  
 Ще  й  цілу  зиму  сушенею  напувала,
 Щоб  з  голоду  ніхто  не  помирав  .

 Сльозами-росами  вмивала  своє  гілля  ,
 Як  цілували  рідну  земленьку  брати  ,
 Лишаючи  і    хату  ,  і  своє  подвір"я,
 Товарняками  їхали      в  світи.  

 Літа  пройшли  ...  І  весни  відшуміли,
 Стоїть  самотньо  грушечка  в  саду...
 І  на  подвір"я  задивляється    несміло,
 Чи  я  до  неї  в  гості  не  прийду  ...
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: Калинонька