В саду , піднявши вгору кволе гілля,
Старенька груша в задумі стоїть ...
В тихім смутку задивилась на подвір"я,
І мертвий спокій душу їй гнітить.
Стоїть сама ... На старості схилилась...
Ніхто давно посохле не зітне гілля...
І груш не треба ..., й тихо засмутилась...
Й город заріс ... і пусткою земля...
Усе минулося ... Літа промчались...
Грушками частувала всіх дітей,
У спеку їх від сонця захищала,
Як пасли біля річечки гусей.
Під нею, вечорами усі вкупці,
Уся родина була за столом,
До бараболь товкли часник у ступці,
І пригощались із дичок вином.
Бачила вона усе на цім подвір"ї ...
Радість , щастя , горе і біду...,
Коли ридала моя бабця в надвечір"ї,
Батька й сина ,виряджавши на війну.
В голодні роки людям груші дарувала,
Бо зародила щедро ... Бог так дав...
Ще й цілу зиму сушенею напувала,
Щоб з голоду ніхто не помирав .
Сльозами-росами вмивала своє гілля ,
Як цілували рідну земленьку брати ,
Лишаючи і хату , і своє подвір"я,
Товарняками їхали в світи.
Літа пройшли ... І весни відшуміли,
Стоїть самотньо грушечка в саду...
І на подвір"я задивляється несміло,
Чи я до неї в гості не прийду ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: Калинонька