Трістане!
Я втомилась чекати
Слухаючи шум холодних хвиль
Моря важкого західного
Моря мрій
По якому плисти-тонути
Жити чи то помирати
Чи то просто дивитися на плями
Холодного свідка Місяця
Свідка моїх сподівань.
Трістане!
Весла твого корабля
Тесані з ясена теплого
Вкради мене з цього будинку сутінків,
Завези на берег скелястий,
Де вітер торкається тіла,
Коли скидаєш плаття й сорочку,
Де ліс нас ховає від очей
Короля і людей.
Трістане!
Я розірвала останнє намисто,
Намистини падають хвилинами:
Хвилинами тьми.
Хоча різьблені із коралів…
Ніч така довга,
А ти десь блукаєш
Ховаючи ніж під плащем.
Трістане!
Вже час…
Примітка: Ілюстрація - картина Сальвадора Далі "Трістан та Ізольда".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: Емілія Вега