Якби зорі вміли говорити
Ніхто б не був самотнім на шляху,
Ніхто б не знав як у мовчанні жити,
Вітаючи нову свою весну.
Якби зорі вміли говорити.
За світлом з голосом простіше йти,
Секрети темряві змогли б відкрити
І впевнено ступати до мети.
Нам стало б легше вірити й любити.
Зірки запевнили б із висоти
Як пощастило всім на світі жити.
Для неба світ - дует добра й краси.
Як часто сумніви лякають мрії?
Як часто в світлі бачимо підступість
І забираємо життя в надії,
Втрачаючи із світлом свою сутність.
А може зорі вміють говорити?
А може зорі поряд нам шепочуть
На мові серця? Вчать життя прожити
І йти за правдою, як очі хочуть.
Хіба це випадковість зорі в небі?
Хіба ця магія не для любові?
І чи людина може при потребі
Бувати з зорями в таємній змові?
Хіба це випадковість? Небо ніжно
В душі людей розкидало сузір'я.
Якщо крізь зорі глянути побіжно,
Зінниці закохаються в проміння.
Якщо на зорі глянути душею,
То можна зрозуміти їхню мову,
В просторах стати лиш собі суддею,
Відкривши в серці з зорями розмову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2020
автор: Галина Кудринська