Заблукалася в тумані наша осінь,
А туман її ніяк не відпускав.
Цілував їй миле личко, гладив коси,
Бо давно, давно уже її кохав.
Мила осінь, мила осінь - королева,
Посміхалася у відповідь йому.
І схиляли свої віти їм дерева,
Віддавали свою шану порівну.
Ходить осінь, ходить осінь берегами,
Прохолодної торкається води.
Поливає дощ сліди її сльозами,
Щоб ніхто не міг потрапити сюди...
Підем мила пошукаєм нашу осінь,
Бо вона для нас, як пам'ять дорога.
Заплету тобі багряне листя в коси,
Посміхнеться, двом із неба, нам зоря.
Ти світи нам люба зіронько, не гасни,
Нехай будуть, ще осінні, теплі дні.
Ми давно знайшли із милим своє щастя,
Хай знайде його і осінь, ще собі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893127
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)