Жовтнева пора на весняну так схожа!
Бо фарби зелені беруть перевагу.
Багряні ж стрічки заплести допоможе.
Із листя барвистого створює ложе.
Тому й привертає до себе увагу.
Жовтнева пора вже виспівує ноти
осіннього смутку, осінньої туги.
Листочки, жовтіючи, прагнуть турботи:
втомилися від кропіткої роботи!
Надмірного впливу вітрів та напруги.
Жовтнева пора порядкує у діях.
Та Всесвіт керує, йому і підвладна.
Як завжди замріяна, в кращих надіях.
До Неба здіймає заплакані вії.
Частенько буває й вона безпорадна.
Жовтнева пора, навіть в сонячну днину,
жалкує за тим, що спинилось навчання.
Найкращі птахи покидають країну!
Домівки пустують… Сумують родини.
Зростає у шелесті трав хвилювання…
***
Жовтнева пора у «Ко-відному» злеті!
Вливає отруту в життя на Планеті.
Та тільки до виборів чуються гасла.
Жага керувати наразі не згасла.
Жовтнева пора у напрузі невчасна.
Та думка про неї у кожного власна.
24.10.2020
© Copyright: Виктория 75, 2020
Свидетельство о публикации №120102503329
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892783
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2020
автор: Вікторія Лимар