Мов птаха в клітці б’ється ніжне серце,
Затиснене, як віник за поріг,
В невидимім своїм щоденнім герці.
З ноги не тої, мабуть, був забіг,
А, може, просто лиш банальний збіг…
Чому воно вискакує, невтомне?
І пульс… Не в очі тільки… Глянь увись...
Як груба вата заповзає втома
В безпомічне дитя… Було колись…
Лиш мить, і вже свідоме – несвідоме.
15 листопада 2017
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2020
автор: палома