Лягла вже осінь на схололу землю,
Умилася не раз – не два дощем,
Темніші стали ріки і озера.
Дрімає ліс під золотим плащем.
Давно клини замовкли журавлині,
Німими стали і гаї, й ліси,
Мов наречені, кущики калини –
Не позичать ніколи їм краси!
Вітри гарцюють, мов гривасті коні,
Хмарки вони прогнали всі легкі.
У осені на все свої закони,
І хто те зна, чому вони такі.
Люблю осінню пору я іздавна:
І падолисту шум, і шум вітрів,
І за вікном дощів сумне ридання,
Й скелети навіть голих яворів.
24.10.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892729
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2020
автор: Ганна Верес