Вчорашнє завтра

                                                     [i]«  Посієш  вітер,  
                                             пожнеш  бурю...  »[/i]
                                                                       Прислів’я  
Хто  сіє,  той  збирає  врожаї
і  не  паї,  а  землю  обробляє,  
і  не  багатії,  а  ратаї
збагачують  перлинами    її  –
оазами  освоєного  краю.  

Це  вимагає  поту...  і  крові
у  всі  часи  ворожої  навали.  
Так  є,  було  і  не  мине  надалі,  
коли  у  пущі  –  згарища  нові,  
а  на  душі  –  тривоги  та  печалі.  

То  й  сіємо  –  і  радощі,  й  жалі.  
Дивуємося,  –  що  ж  це  уродило?
Не  раз  на  шило  поміняли  мило,
але  немає  миру  на  землі,
не  помагає  миро  і  кадило.  
 
І  віють,  віють  бурі  та  вітри
із  півночі  і  сходу...  люта  стужа
гартує  світ,  а  нації  –  не  дуже...  

Одному  Богу  видно  із  гори,  
які  переважають  кольори,  
і  це  Йому  напевне  не  байдуже...  

Єдина  віра,  а  дороги  –  три...  
та  захід  випихає  до  сестри
у  місиво  кривавої  калюжі.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2020
автор: I.Teрен