Спогади…

Вже  не  згадаю,  як  мене  мамо  купали  у  духмяних  травах.
Та,  пам'ятаю  її  долоні  ніжні,
її  слова  ласкаві,  коли  пробуджувала  вранці  рано.
Згадую  її  кожного  дня,  молюсь  за  її  душу
і  у  день,  і  в  ночі,
чому  так  невтішно  рано  забирає  Матусь  Земля.
Зорі  безсилі  допомогти  у  журбі,
небо,  сумуючи,  мовчить,
день  за  днем  біжить,  сльозою  журчить.
Коли  б  знаймо,  у  який  день  живемо  востаннє.
Є  надіє,  що  воскресне  її  Душа,
і  як  птах  мовчазний  побачить  нас  з  небес,
що  це  ще  у  Світі  не  кінець.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2020
автор: Svitlana_Belyakova