Ми в полоні ілюзій,
Де ні рідних, ні друзів,
Ні кривдників, ні ворогів,
Де ні в горі, ні в тузі,
Ні в критичній напрузі
Не вийти притьмом з берегів.
Нам під впливом омани
Сонцем служать тирани;
За батьків -- упирі.
Чи терпимості стане
Це покруччя незване
Переграти в заплутаній грі?
Вічне свято облуди!
В нім затуркані люди
Не видять гріховних начал.
Новоявлені юди,
Мов черва, звідусюди
Лізуть правити бал.
Мир удаваний свідчить,
Що дивитися в вічі
Безсоромно привчились лжеці.
Він війни гірший втричі,
Бо не трупи узбіччям,
А ймовірні ходячі мерці.
Жде печальна майбуть
Нами вибрану путь,
Вельми звивисту і незугарну.
І попереду, крізь нетривку каламуть,
Видно: пильно від нас стережуть
Світлий шлях -- зоряницю примарну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2020
автор: Петро Рубака