Світанкова роса заіскрилась
Край стежини, що з лісу веде,
В ній сонливість моя розгубилась,
По краплині в траві де-не-де.
Я вдихаю соснове повітря
І червневого сонця вогонь;
Вітерець, здоганяючи, витре
Прохолодою піт із долонь.
А туди, де народиться вечір
В геометрії дивних сузір,
Я планую дорогою втечу,
Мов із клітки роздражнений звір…
Ось лани і дзвінке жайвороння,
Ось дуби в напівтінях стоять,
Ще не зовсім шумливі спросоння —
Їх буджу, їм гукаю: «То я!!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2020
автор: Ти