Будить світ осінній ранок,
Блищать на травах роси посрібнілі,
Ясне проміння падає на ґанок,
Кидаючи тінь на дні вже посивілі.
Змітає вітер подихом своїм
Із сторінок прожитих чорний пил,
Не даючи очам моїм ,
Забуть минуле сил.
І знову-знову оживають
Припорошені , забуті вже рядки
І тихо –тихо пам’ять овівають,
Немов зеленії квітучії садки.
Відчуваючи прохолоду світанкову,
Летять все мчать життя роки,
Ніколи не спиняться тут вже знову,
Ті , що огорнуті в червоно-чорнії нитки.
Блукає доля десь на роздоріжжі,
Світає ранок , кличучи у даль,
На оповитім смутком соннім подоріжжі
Від сяйва неба тане жаль й печаль...
Вікторія Болібрух
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2020
автор: Вікторія Воля