Скільки слів промовляю до Неба…

Скільки  слів  промовляю  до  Неба,
воно  таке  велике  -  мій  Земний  Раю.
Шепочу  чи  кричу,волаю  чи  благаю,
серцем  промовляю  чи  душею,
з  вірою  чи  із  життєвою  стратегією,
сумна  чи  не  дуже,весела
чи  зі  сльозами  ,  мов  калюжа.
Всіляка  буваю,міцна,  як  кремінь,
слабка,  як  подбитая  лебідь.
Сумую  -
тягну  руки  до  Неба,
прошу,  молюся.
Судьбі  корюся,
шукаю  порятунку,
та  чи  знайду.
Шукаю  любові,  та  чи  дочекаюсь.
Лише  одного  боюся,
не  залишитися  зайвою
на  цьому  Святі  Життя  та  Буття.
А  в  серці,  ніби  струмок  журчить,
грайливо  фотографує  все  навкруги  -
не  мовчить.
Ніби  море  душі  б'є  волною  ніжно,
бутімто  колискова  пісне.
Відчуваю  аромат  кожної  квітки  -
рози,  матіоли  ніжної.
Поцілунок  на  губах  відчуваю,
у  цій  мелодії  себе  щиро  купаю.
прошу  Господа  не  поспішати,
смерть  за  мною  не  посилати,
багато  ще  хочу  свого  Світла  віддати.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2020
автор: Svitlana_Belyakova