Не той вже рідний сад, змінилось все у ньому,
Старі дерева в золоті й багрянці.
Осінньої не відчувають зовсім втоми,
Кальян туману полонив їх вранці.
Ґаздиня осінь, ніби птаха притаїлась,
Чекаючи проміння в листопаді.
Здавалось сад дитинства руки теплі гріли,
І слушну хтось давав мені пораду.
Знайома стежка встелена тепер листками,
Сліди залишені вчорашнім вітром,
А зараз дивна тиша, ніби заблукала,
Бурштинову айву тримає віття.
Пора осінньому плоду скоріш в корзину
На згадку про коштовність цього саду,
Про руки рідні тих, хто дбав сумлінно днини,
Залишив нам свою любов у спадок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892236
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2020
автор: Світлая (Світлана Пирогова)