Примати розпинають вкотре Генія,
Розп’ятого й живого водночас.
Трагедія, це – двох епох трагедія,
Трагедія для Генія й для нас!
Стають його думкам на горло чоботом,
Плюють у вічі, Боже, як плюють!
Епоху забивають в пекло молотом,
Яка живуча, Господи, ця лють!
Цей суд над нами: праведними й грішними,
Ростуть хрести на чаші терезів…
А ми, як Геній – невмирущі, вічні ми,
Вже воскресали тисячі разів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2020
автор: Шостацька Людмила