Як осінь, лягаєш на плечі, невидимо тонко,
Ледь вогким повітрям нечутно торкнешся щоки,
І ніжністю дихання теплого в спину, півсонно
Огорнута, боса, прозоро-крихка, безборонна
Іду, не питаючи, в марева-сни навпрошки.
Слова, що стікають по тілі і скапують в душу,
Випещують шкіру, залишать по собі сліди.
Я осінь люблю, я закохана в неї, я мушу
Віддатися вітру й дощу, листопадову гущу
Ввібрати усю... Ти позаду, за мною, іди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2020
автор: Сніг_на_голову