Давайте клонувати матерів

Давайте  клонувати  матерів…
Усіх,  що  нас  осиротили.
Вони  у  сни  прибудуть  на  зорі,
Над  узголів’ям  розгорнувши  крила.
Заплаче    у  журбі    іконостас,
Та  це  ніхто  не  взріє  у  моменті.
Верніть  мені,  благаю…  добрий  час,
Коли  ВОНА  жила  не  в  постаменті.
Коли  з  габро  не  бачила  людей,
Коли  топила  піч,  рубала  дрова
Й  не  замикала    душу  і  дверей,  
Вночі  читала  серцем  Богослова.
Молилася  навколішки  в  кутку:
«Подай,  Всевишній,  розуму  й  терпіння,
Подай  хоч  крихту,  хоч  у  сповитку.
Любов’ю  людям  піднеси  прозріння».
Давайте  клонувати  матерів.
Вони  дістануть  спиці  з  антресолі,
Сплетуть  шкарпетки  чітко  до  зорі
Й  підуть  туманом  стомленим  поволі.
Вони  зітхнуть  вітрами  восени,
Вони  промінням  простір  намалюють,
Де  вже  немає  болю  і  війни,
Де  не  згадають  Хри́ста-Бога  всує.
Давайте  клонувати  матерів
У  пам’яті  хоч  на  одну  годину.
Щоб  той,  хто  має  матінку  прозрів:
Я  є  щасливим,  бо  я  є  ДИТИНА.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892169
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2020
автор: Нея