Підкова щастя

Життя  стікає,  мов  з  долонь  вода,  
І  сніговієм  голову  вкриває.  
А  в  спогадах  моїх  ти  молода,  
Чарівний  світ  в  очах  твоїх  палає.  
За  сивими  туманами  років,  
Я  бачу  нашу  юність  солов’їну,  
І  дякую  я  Богу,  що  зустрів,  
І  покохав  за  ніжність  лебедину.  
Та  буйний  вітер  долі  розірвав,  
Дощі  стежини  наші  замулило,
А  чорний  ворон  наше  щастя  вкрав,  
Шляхи  у  світ  журбою  застелило.  
Гіркими  днями  вкрилися  літа,  
Роки  дві  наші  долі  розділили,  
У  різних  ми  тоді  жили  світах,  
Підкову  щастя  у  розлуці  утопили.  
Крізь  плин  життя  підкову  все  ж  знайшли  
Погнута  вся,  поїдена  іржою.  
Підрихтували  трохи,  як  змогли,  
І  осінь  знову  ділим  між  собою.  
Та  сонце,  як  колись,  не  гріє  нам.  
І  зорі  не  всміхаються  в  сузір’ї.  
А  я  в  весні,  а  я  ще  й  досі  там,  
У  юності  вишневій  заметілі.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2020
автор: Микола Нагорний