Коли останні вікна гаснуть -
Недосконалість бачиш власну,
Де ти безсилий осягнути
Ті речі до яких прикутий.
Та з першим кроком на папері,
Вже відчиняєш білі двері,
У вічності тобі неначе
Важливу зустріч хтось призначив.
То ж до таємного покою
Летиш сніжинкою дзвінкою,
Увесь спроможний осягти
Не тільки речі а й світи.
І світла зачерпнувши сили,
Стаєш, як ангел пишнокрилий.
І вже ніскілечки не страшно
Своє зустріти учорашнє,
Де порохом на Божій рані
Твойого спотикання камінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2020
автор: Мацикур Володимир