РОЗГОРНУ СПОГАДІВ ВІТРИЛА

А  ніби  час  отой  завмер,
та  наче  я  заплющив  очі.
О  ні,  мій  рід  іще  не  вмер,
в  моїх  думках  немає  ночі.

Стара  світлина  на  столі,
в  садку  вже  листя  опадає,
як  пух  лягає  по  ріллі  —
притулку  в  осені  шукає...

Хитає  гіллям  за  вікном,
покрило  землю  жовтим  медом.
А  я,  гортаю  свій  альбом  —
слізьми  полило  сіре  небо.

Пішли  діди,  пішли  батьки,
в  поля  безкрайні  по  дорозі...
Зостались  спогадів  роки  —
стоїть  вже  старість  на  порозі.

Згадаю  все,  згадаю  всіх...
Щоб  пам'ять  душу  освіжила,
я  принесу  подяку  всім  —
розгорну  спогадів  вітрила.

Подяка  вам  мої  їбатьки,
мої  діди  —  моє  коріння!
Для  вас  ці  люблячі  рядки,
бо  ви  моє  благословіння!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2020
автор: Олег Крушельницький