Спросоння вітер жалісно зітхнув,
Почувши стогін відчаю й розпуки,
Що серед ночі тишу розітнув.
Впивалась болем темна ніч розлуки.
А сон обняв, по-батьківськи зігрів
І розтуманив сльози божевілля.
Ще й барви розіслав, сто кольорів,
Та напував росою – на похмілля.
Розвиднилося. Марево думок,
Торкнувшись дна, спливало на простори.
Розмотувався сплутаний клубок.
Життя ввімкнуло промінь для опори.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891730
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2020
автор: Галина Брич