Рано чи пізно ці руки складуться на грудях.
Рано чи пізно, а світ промине у очах.
Час не минає, а вперто минаються люди -
спорхує душенька в небо і гасне свіча.
Це - не придумане нами, одвічно єдине
правило дихання, правило суті життя.
З пороху творена Богом найперша людина
в кожному з нас полишає таке ж вороття.
Все, що залежне від нас - лишень візія руху,
сонячні грона і темні тумани дощів,
і невпокорена сила незламного духу,
що огортає надіями китиці днів.
Нам не під силу змінити ці істини древні,
переписати Його пресвяті письмена,
тільки нести на кивот свої справи щоденні,
поки остання торкнеться невидного дна.
Й руки в молитві складуться на грудях покірно,
тій надостанній між вишнім і сущим нараз.
Все, що залишиться - пам'ять прийдешнім, як віно,
в тім, що минаємо ми, а не час, а не час...
7.10.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2020
автор: Леся Геник