А Море сумує, напевно,
Хвилюється десь вдалині,
Що літо минуло даремно –
Казок не шептало мені…
Не тішать його альбатроси,
Байдарки, а чи й кораблі,
Мого не торкалось волосся,
Не ніжило в ночі та дні…
Я ж зрадила наше кохання,
Й безодню таємних глибин,
Бо з ним не стрічала світання,
Хоч звінчана з Морем отим…
Воно бідолашне не знає,
Що Море люблю не одне,
Хоч часом мене й обіймає,
То вірності в цім не знайде.
Я справді закохана в Море
Чи в Чорне, чи й інше яке…
Та рік дарував тільки горе,
Душа у сльозах лиш пливе.
Ще Море Життєве бушує –
Не хоче мене відпустить,
Хоч розум вже серця не чує,
Душа далі жити спішить!
Хоч Море сумує, напевно,
Й веселкою манить дарма,
Підкорюся Господу чемно –
Життям допливу я одна…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
6.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2020
автор: Lilafea