Пора цвітінь вже відійшла,
не плаче хвощ, не пахне липа.
Осіння прохолодь прийшла,
небесними слізьми омита.
Земля вже стішилась — вляглась,
зопріле листя обгортає…
Земля не спить, ще не здалась,
Вона ще дихає — кохає…
Та набирається води,
щоб вдосталь напувать коріння…
Ще не далеко до зими —
зосталось крапельку терпіння.
В полон захоплять холоди,
цупкі морози, дні молочні…
Покриють осені сліди
пухкі сніги та темні ночі…
Але Земля іще не спить,
їй жовтень косу розплітає…
Ще журавлиний клин летить,
туман, ще ковдрою вкриває…
Повітря вогке — не сухе,
Бо сіре небо брови хмурить.
Вже Сонце зовсім не пече,
воно потрохи очі жмурить.
Прийде пора холодних снів…
Поспиш земля, поспиш рідненька...
Прийде ще й час казкових днів…
Проснешся в сяйві — чепурненька!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2020
автор: Олег Крушельницький