Їй до обличчя чорний туалет
Із палевих тонкої в’язі, що з мережив
На скатах пліч – на кшталт до еполет…
Її очей туман, що світ роззброїв, стежить,
До себе зве. І знов в кабріолет,
В ті вечори, що срібла напились росою,
Вона кивнула чоловіку головою
І мріяла душею ще живою
Напитися полів вечірньою красою.
Дрижала кобилиця під хлистом
В бузковій і муаровій була попоні…
Там клен кивав пораненим листком,
І шурхотіла мла…Придержуючи поні,
Вона взяла перо, Її фантазій чати.
Безсмертя мли з дурманами міраж все звати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2020
автор: Райка