В тумані ранньому легким непевним кроком
Я йшов до берегів, незнаних і чудних.
Зоря долала вже останні зорі ночі,
Та ще душа у снах, підвладна марів сонму,
Молилася богам незнаним і чужим.
В холодний білий день, самотньою стежею,
Я, як раніше, йду в незнаному краю.
Туман розсіявся, ясніш тепер для мене,
Що шлях гірський важкий, і що іще далеко,
Далеко до примар, яких жада6є дух.
До ночі йтиму я вже кроком певним сильним
До берегів, котрих моя жада душа,
Туди, де на горі, під зорями новими,
Увесь усіяний вогнями неодмінно
Чека на мій прихід завітний білий храм.
В тумане утреннем неверными шагами...
В тумане утреннем неверными шагами
Я шел к таинственным и чудным берегам.
Боролася заря с последними звездами,
Еще летали сны – и, схваченная снами,
Душа молилася неведомым богам.
В холодный белый день дорогой одинокой,
Как прежде, я иду в неведомой стране.
Рассеялся туман, и ясно видит око,
Как труден горный путь и как еще далёко,
Далёко всё, что грезилося мне.
И до полуночи неробкими шагами
Всё буду я идти к желанным берегам,
Туда, где на горе, под новыми звездами,
Весь пламенеющий победными огнями,
Меня дождется мой заветный храм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2020
автор: