Цей жовтень почався не звичним янтарним теплом,
А сонним дощем, сіризною, важкою вологою...
Сріблясті паєтки сповзають прозорим вікном -
Хоч трішки маленького дива між осені вбогої!..
Нелегко свій день починати, як сонця - катма,
Як вії твої не лоскочуть розплетені промені...
Звисає з дахів тонкосрібна густа бахрома,
І мокра ворона, як флюгер, застигла на комині.
Збадьорює кава ранкова й водночас гірчить,
Як дим з перепрілого листя на во́гких обочинах.
Затягнута фе́тром блідим, засльозилась блакить,
І скрапує воском берізка в гаю позолочена.
Опе́ньки, як равлики, видерлись вкупі на пень,
Їм сосни вологі накурять з кадильниці ладану.
...А я ще не хочу тепло відпускати зі жмень,
Тримаю його, наче нитку тонку Аріаднину...
[i]Світлина з Інтернету.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890358
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2020
автор: Наталя Данилюк