Зустрілися двоє, вже сонце сідало,
У вітах широких губилось з теплом.
І зоряне небо, вже їх накривало,
Та трави стелились під ноги ковром.
Мільйон одиноких в безмежному лісі,
Та доля зустрітись їм випала двом.
І клен щось шептав тендітній берізці ,
Та сонце ранкове їх зігріло теплом.
Закоханих двоє в безкрайньому лісі,
І листя багряне вже впало до ніг.
Їх віти сплелися, обнялися скрони,
Сьогодні їх перша омріяна ніч.
Їм зорі світили із ясного неба,
І місяць як човен, на хвилях гойдав.
А більшого щастя нема і не треба,
А хто не любив, той щастя не знав.
Мороз світанковий на вітах хрустальних,
На бал новорічний нарядились вони.
І танець їх перший, таки карнавальний,
Й мелодія ллється, співають пташки.
Закоханих двоє в дрімучому лісі,
А стежка, щоб вийти із лісу одна.
Вже сонце он сходить, виграє на узліссі,
Дарує їм небо неповторні дива.
Зустрілися двоє, клен та берізка,
І всесвіт безмежний, лиш для них існував!
Стояла одна лиш, зажурена липа,
Її дуб в обійми сьогодні не взяв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2020
автор: Горбаль Василь