Сонце, пробач, я не можу без тебе
Я намагався сто тисяч разів
Та повертався до милого неба
Там, де кохання своє я зустрів
Так, невзаємне, наївне, дитяче
Але тоді я не знав одного
Серце твоє не змогло би віддячить
Навіть якби й захотіло того
Я помилявся, боровся, старався
Серце своє я садив на засов
Ти мене брала в полон – я не здався
Ти відпускала – та я не пішов
Здуру ломився у замкнені двері
Гулі на серці боліли сильніш
Потім носив тобі воду й портфелі
Часом ставало якось веселіш
Сонце, пробач, я не можу без тебе
Я розумію, нема вороття
Але мені більш нічого не треба
Ти уособлення всього життя
Так, я бажав тобі долі і щастя
І відпускав у незвіданий світ
Так, я з тобою колись попрощався
Ну а тепер кажу знову привіт!
25.09.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2020
автор: Чорнобривець