старенький професор в сідих окулярах-лупах
дихає пилом книжковим,
видихає грушевий парфум.
колись він бряжчав торбинками з сотнями рупій
і бродив молодим верблюдом
пустелею Каракум.
добував діаманти й жінок рятував від страти,
звергав криваві режими
й ручкався із Лао Цзи.
а тепер його стіл засипали реферати,
як дика памірська осінь
вкриває листям ліси.
він морщить сухенького лоба,
він щулить плечі;
диктує книжковий текст,
та дивиться він крізь нас.
а я не знаю із цього
абсолютно
жодної
речі.
я просто вдихаю парфум -
і входжу у дивний транс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2020
автор: Долька Полину