Наснилась хата… батьківський поріг…
Де гартувались мої крила…
Де спориші в дворі торкались ніг,
Де босою усі стежки сходила…
Наснились мами руки в мозолях…
Ніжніше їх, не знаю в світі.
Разом із сонцем, вдома й на полях,
Вони трудились в щедрім літі.
Наснився тато любий край воріт…
Той мудрий погляд, очі сині…
А в них іскрилась мужність, як граніт…
З дитинства в пам’яті – донині.
Стомилася… Спочину тільки тут…
В гармонії душі і тіла…
Де духу отчого сліди живуть
Які ведуть додому сміло.
А тепло як… Згорнулася в клубок,
Щоб тішив сон цей до світанку…
Я відчуваю крила їх обох…
Вберу тепло це до останку…
Як сонце зійде – знову у політ…
Настане день у круговерті…
Та скільки б не жила на світі літ,-
Любов батькі́в не згасне серці.
26.09.2020
Л.Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2020
автор: Любов Таборовець