Його обличчя давно повинне красуватися на дошці розшуку серед злочинців.
Один гострий, як лезо ножа, погляд – і жертва біля його ніг.
Якщо кохання – це злочин, то я на шляху, що погубить мене.
Як так вийшло, що з нас двох, лиш одна я розумію це?
Ні, він не з тих хлопців, на яких мені радили звертати увагу.
Ні, це не його образ приходить до мене безсонними ночами.
Небеса, рятуйте! Він не повинен більш дивитися в мій бік.
Схоже, рибка попалась на гачок.
Небеса, рятуйте! Йому не можна заходити так далеко.
Схоже, мишка заблукала в лабіринті.
Провулок, до якого я прямую, небезпечний, як і всі мої спроби сховатись.
Я не його Бонні, він не мій Клайд.
Мою душу обікрали, але це трапилось ще до його появи.
Як так вийшло, що всі ці дівчатка поза конкуренцією?
Минула дванадцята ночі, це вже не просто забава.
Минула менша частина життя, а я встигла згубити свою совість.
Небеса, рятуйте! Він не повинен дізнатися в яку граю я гру.
Схоже, пташку спіймали.
Небеса, рятуйте! Змусьте його зупинитись й відступити.
Схоже, паперова балерина палає.
Я сп'яніла, це, мабуть, гірше за опіум чи героїн.
Буде тяжко позбутись цієї залежності – червоної плями на моїй репутації.
Йому краще схаменутись, мені пришвидшитись, доки місто спить.
Доки місто спить, доки всі таємниці та злочинців сховає світанок.
Небеса, рятуйте! Він не має права бачити мене без маски.
Схоже, човник потрапив у шторм.
Небеса, рятуйте! Не дозволяйте серцю наказувати розуму.
Схоже, моєму спокою прийшов кінець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2020
автор: К. Тарновська