Не бачити б її, не відчувати і не чути,
А краще, взагалі не знати, от біда…
Болить душа і щось пече у грудях,
Любов, як кара ця для нього і пітьма.
Не радує уже давно, не тішить –
Постійно коло замкнене якесь.
Спочити б трішки і її облишить,
Проте не може він без неї – все не те.
Кохання дуже хворобливе,
Зайве, так, зайве, бо не жінка це його.
Дружина друга і сумління мучить,
Як міг вчинити так? Не соромно йому?
Звичайно, прикро, але це вже сталось,
Та закохався, немов в перший раз.
Вона вагалась, а потім сказала:
«А будь що буде, живемо ж один раз!»
Той друг був майже брат, а зараз от
суперник…
Змінилось те, що варто не міняти.
Камінь з душі не скине він напевно,
А треба було в цю любов пірнати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: