Жінка осіння

Що  тобі,  жінко,  ця  осінь,  терпка,  як  імбир?..  
Пахне  вона  прілим  листям  й  сухими  грибами...  
Вересень  дні  поволік,  мов  сліпий  поводир,  
І  зачинились  за  ними  всі  двері  і  брами.  

Мабуть,  для  того  в  природі  й  відводиться  час,  
Щоб  розібратись  в  собі́  й  відпустити  утрати.
Скапує  серце  в  журбі,  як  самотня  свіча,  
Може,  пора  зруйнувати  умовностей  ґрати?  

Що  тобі  ці  ностальгійні  небесні  плачі,  
Сиві  тумани  з  різким  ароматом  ялиці?  
Осінь  тобі  покладе  свої  мідні  ключі,  
Щоб  відімкнути  й  пізнати  усі  таємниці...  

Щоб  повторити  оту  невагому  ходу,  
Грацію  лані  прудкої  і  мудрість  зміїну.  
Все  у  природі  доцільно,  і  все  до  ладу,  
Вчися  смиренно  приймати  кожнісіньку  зміну.  

Чом  так  гірчить  тобі  ця  благодатна  пора?  
Може,  нарешті  вже  час  позбирати  каміння,  
Щоб  збудувати  в  душі  свій  намолений  храм,  
Жінко  осіння?..

[i]Світлина:  Karolina  Szary.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: Наталя Данилюк