Те що пам'ятає вода

Якось  раз  та  й  на  світанку
Щось  блиснуло  біля  ганку.
Прокидаюсь  неохоче,
Чую  десь  вода  хлюпоче

Вийшла  у    просторий  двір,
А  там  біла  мов  папір
Стоїть  дівчина,  шепоче
Біля  ніг  струмок  дзюркоче

І  впадає  у  озерце
Та  чистеньке  наче  скельце.
Дівчинонька  тихо  плаче
Тільце  ледь  стоїть  тремтяче.

Я  ж    на  неї  лиш  дивлюсь
І  ступити  крок  боюсь,
Бо  в  часи  ці  горя,  скрути
Різними  бувають  люди...

Глянула  на  тінь  мою
І  туди  де  я  стою.
Отой  погляд  у  тумані
У  тужливому  дурмані.

-  Мила  дівчино,  що  сталось?
Щось  страшне  тут  відбувалось?
Ти  ж  слабка  і  босонога
Чи  потрібна  допомога?

Пробудилась  мов  вона
Зрозуміла  -  не  одна
В  мить  зригнулась,  стрепенулась
Як  стеблинонька  зігнулась,

Погляд  прояснився,
Трішки  загострився
І  проговорила:
-  Я  уже  не  мила

А  усе  що  сталось
Путами  зосталось
На  моєму  серці,
Й  кригою  в  озерці.

-  Ну  ж  бо  вже  розповідай
Горе  мені  виливай
Я  ж  всього  проста  казкарка
Не  сільська  брудна  пліткарка

Таємниці  всі  що  знаю  
Між  рядками  заховаю
І  ніхто  їх  не  пізнає
Хоч  там  як,  нехай  шукає.

-  Ну  гаразд  усе  розкрию
Правду  щиру  вам  відкрию.
Про  це  пишіть  казку
Зробіть  мені  ласку

Як  чудовий  хлопець  жив
Дуже  він  мене  любив,
Як  і  я  його  любила
Все  з  ним  разом  поділила,

Та  був  трохи  дивний  він
Задзвенить  ранковий  дзвін
І  ховався,  зачинявся
А  над  вечір  повертався.

В  холоді  сидів  чомусь
Як  до  нього  пригорнусь
Тілом  зовсім  не  теплів.
Та  душею  палко  грів

Я  ж  його  про  це  питала,
Днями  відповідь  шукала
Чом  до  ночі  так  барився
І  на  сонечку  не  грівся.

Ми  домовились  зустрітись,
Нічні  квіти  подивитись
Милій  той  букет  нарвав
Завжди  він  мене  так  звав.

Ті  пелюстки  неймовірні
Й  ніжності  слова  чарівні.
Ними  в  мить  заколисав
Пильність  у  обох  приспав

Очі  коли  все  ж  відкрила
Поруч  крижаная  брила
Тільки  спомином  була
Що  кохання  втратила...

Я  за  правдою  погналась
І  зробила,  не  вагалась
В  житті  помилку  цю  найбільшу
Певно  і  найжахливішу

Бо  це  я  його  просила
До  світанку  залишила
Щоб  разом  побути,
Горе  все  забути.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2020
автор: Redimun