Два роки... І усе життя...
Скільки несказано й до нині,
Проліг у Вічність, мамо, шлях:
Широкий, чи вузька стежина.
Тепер я тільки вже молюсь,
Відкинувши печаль і горе,
Колись здавалося чомусь,
Навіть признатись не боюсь,
Це не пробачиться ніколи.
Пробачилось... Лікує час...
А так хотілося любові,
Пораду маминого слова,
Я б зберігала про запас.
А в мене пустка на душі,
Немаю навіть що згадати,
Щасливий- хто міг маму мати:
Щось в серці ніс їй, щось - в руці.
Тепер я - справжня сирота:
Я звикла бути сиротою,
Два роки... І усе життя...
Чомусь в душі не менше болю.
Молитимусь - поки живу,
Завжди Бог чув мої молитви,
Життя було як поле битви
Смерть- відпустила тятиву.
Я вас пробачила... І всіх...
Не хочу більше болю в грудях,
Я жити й пам"ятати буду:
Лиш Бог - суддя за кожен гріх.
Галина Гицина ("донька").
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2020
автор: синяк