Старенький художник…

Старенький  художник  малює  картини,
І  там,  на  полотнах,  є  кожен  із  нас,
Фраменти  життя  він  чіпляє  на  стіни,
І  звуть  реаліста  всі  коротко:  Час.
Від  людних  доріг  заховався  подалі,
Від  сірих  краплин,  що  із  неба  летять,
Малює  і  вдень,  і  вночі  у  підвалі,
Де  сотні  свічок  на  підлозі  горять.
А  хтось  дуже  часто  йому  дорікає,
Що  весь  неохайний,  живе  без  сім'ї,
Що  сотні  свічок  у  підвалі  палає,
Що  фарба  кругом  й  комашині  рої.
Що  знов  недосохлі  вдягає  картини
В  новесенькі  рамки  і  вішає  в  ряд,
На  ці  архаїчні,  замшілі  вже  стіни,
Які,  мов  музейний,  старий  експонат.
Та  він  вже  уваги  на  це  не  звертає,
І  пензлем  обводить  лице  у  вікні,
Малюнок  сирий  ще  у  рамку  вставляє,
І  вішає  хутко  на  цвяшок  в  стіні.
Бо  скоро  заб'є  вже  у  дзвони  дзвіниця,
На  кожну  картину  дається  свій  час,
Чому  саме  так?  Та  яка  вже  різниця...
Це  щастя,  що  він  взагалі  є  у  нас.
***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2020
автор: Sukhovilova