VIVAT Життя!

Укотре  осінь  їм  лягла  на  плечі,
Позаду  шлях  з  розчарувань,  звитяг,
Не  пораділи  щебету  малечі  –
Таке  життя…
Тікали  дні,  усміхнені  й  не  дуже,
Сліди  ж  закарбувались  в  душах  їх.
Навколо  –  світ,  до  їхніх  доль  байдужий.
І  раптом…  гріх!..

Літа  обох  екватор  перетнули,
Посіявши  у  скроні  сивину,
Так  жінка  до  кінця  і  не  збагнула
Свою  вину
У  тім,  що  мимоволі…  закохалась.
Та  і  кого  було  про  це  питать?
А  почуття  таємно  так  підкралось…
Була  ж  свята…

У  веснах  її  юність  заблукала,
Прив’яли  й  губ  розкішні  пелюстки,
Неславонька  її  також  лякала,
Але  ж  ростки
Кохання,  й  їх  уже  не  зупинити,
Бо  втрапили  у  благодатний  грунт,
Ані  сховати  їх,  ані  звільнитись…
І  не  умруть…
Й  душа  здалась,  захоплена  зненацька,
Покірно  почуттю  вона  здалась,
Боялась    і  сама  собі  зізнаться…
І…  віддалась…

Чому  ж  тепер,  о  доле,  безталанна,
Жіноче  щастя  ставиш  їй  в  вину?
Тому,  що  запізнилося  кохання
Й  п’є  сивину?
А  згодом  світ  заяскравів  для  неї:
Живий  почула  рух  в  собі…  Дитя!?
Й  летіла  дяка  Богу  і  Енею:
–  Vivat    Життя!
12.09.2020.
Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2020
автор: Ганна Верес