Мені снилися сни, як темінь…

Мені  снилися  сни,  як  темінь...
Мені  снилися  сни,  як  ніч...
Кров  аж  стигла  в  гарячих  венах
й  відійти  не  давала  пріч,

Обливаючи  плечі  потом,
обсипаючи  день  піском,
не  лишаючи  слів  на  потім,
лиш  надії  гіркий  оском.

Я  боялась  тих  снів,  як  смерчу.
Кілька  митей  -  а  наче  вік.
І  здавалися  недоречні
всі  розради,  втрачали  лік.

Бо  лишались  лиш  чорні  межі,
за  якими  густі  яри,
й  нездоланні  високі  вежі,
що  і  як  там  не  говори.

І  зі  снів,  як  із  трясовини,
обплітала  єство  жура,
що  на  завтра  гіркої  днини
ще  гіркішої  йде  пора.

Але  Божа  рука  спасенна
защораз  обривала  нить,
оживляючи  змерзлі  вени,
зупиняючи  муки  мить.

Залишаючи  сни  холодні
там,  де  пасмо  волочить  ніч.
І  тепліші  ставали  скроні,
й  безнадія  втікала  пріч.

Мені  снилися  сни,  як  темінь...

31.05.20  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2020
автор: Леся Геник