[b][color="#e31212"]Неприкаяне бабине літо.
Від сп'яніння, а може, від сну
Дзвін церковний проходить крізь сито
Слів безладних в годину ясну.
Пише осінь уже на звороті
Ще зеленого листя. Дарма -
Не дізнаєшся, що буде потім,
Притуливши чоло до вікна.
Може пам'ять дощенту зотліти,
Жаром стануть її сторінки.
Тільки сонце прогляне крізь віти,
І вагітніти будуть жінки.
Призведуть на світ божий дівчаток,
Долі їх доведуть до пуття.
Осінь, кажуть, це тільки початок
Сподівання, любові, життя. [/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2020
автор: Стах Розсоха