Осінній ліс

     Осінній  ліс  зустрів  мене  тривожною  тишею,  запахами  прілого  листя  та  пахучої  хвої,  яка,  неначе,  через  дрібне  сито,  просіювала  сонячне  проміння,  що  лилось  із  небесної  сині  і  зігрівало  прохолодне  повітря  та  гілки  соснових  крон,  котрі  злегка  погойдувались,  коли  налітав  легенький  вітерець  і  зривав  суху  галузку,  недбало  кидаючи  її  додолу  на  вкриту  подекуди  зеленим  мохом  чи  травою,  уже  позначену  золотистими  барвами,  землю.  
       Між  усім  цим  осіннім  розмаїттям  виглядали  шапки  грибів,  як  отруйних,  так  і  їстівних.  Ось  там,  під  густою  гілкою  молодої  сосни,  заховалась  родина  коричневих  маслят,  поруч  череда  червоних,  у  білу  крапинку,  небезпечних  мухоморів,  а  трішки  далі,  під  осикою,  жовтенькі,  як  світло  вуличного  світлофора,  сироїжки.  А  під  величним  дубом,  котрий  статечно  нахилив  аж  до  самої  землі  дужі  віти,  знайшла  собі  прихисток  красива  пара  білих  грибів.  
         Білі  гриби  сивими  голубами  прихилили  голови  один  до  одного  та  споглядали  навколишній  світ,  а  він  не  радував  ні  їх,  ні  інших  грибів,  бо  поруч  них  уже  лежали  спиляні  дерева  та  скинуті  на  велику  купку  обрубані  гілки.
       Краялось  від  внутрішнього  болю  і  моє  серце,  я  йшла  понівеченим  лісом  і  не  спізнавала  знайомої  мені  з  дитинства  місцевості,  а  той  ліс,  котрого  ще  не  торкнулась  нищівна  рука  людини,  щиро  обдаровував  мене  грибами  і  я  від  душі  дякувала  йому  за  його  щедрість  до  мене  та  до  інших  людей  і  навіть  до  тих,  хто  так  бездумно-жорстоко  позбавляв  його  одвічного  простого  права  -  дихати  і  жити.

18.09.20
   світлина  автора:  Валентина  Ланевич            

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2020
автор: Валентина Ланевич