Схилила голову й очей не піднімає…
Покірна долі чи лише йому?
Ніколи не заплаче, бо терпляча.
Один Всевишній бачив ту сльозу.
Вже скільки років вдалині від дому,
Хоча тут теж і звикла, й обжилась…
Краї чужі, але уже відомі.
Для українки доля в них знайшлась…
Батьки давно померли…Як вони її чекали!
Не дочекались, хоронили без доньки.
Вона по-своєму молилась і благала
У чоловіка дозвіл на візит туди…
У церкві свічку за них не поставить,
Бо мусульманка, інша віра все ж…
Однак душа за Україною скучає –
Минуле з пам’яті ніколи не зітреш.
На чужині її зростають діти,
Вони щасливі, все для них там є.
Серед своїх живуть, в своїй країні,
Для матері в житті це головне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889000
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: