Мовчу... Слова все просяться злетіти,
Але я їх ковтаю і мовчу аж до жалю,
До гіркості у роті й заплпканих очей,
Я прошу Господа забутись, я молю...
Дай сил мені, будь-ласка, хоч краплину,
Я прошу забери цю біль, прошу...
Розбита вщент, я прошу - дай ту силу,
Яка відверне душу від жалю.
Я так любила... Я так боялась
Бути вщент розбита від його руки,
Але чого боялась те і сталось...
Мені так шкода, шкода... що це ти.
Напевно ти та тінь що буде завжди поряд,
Нагадувати, різати - не даючи загоїтись душі
Я буду бачити лише цей погляд...
Який затаврувався в пам'яті моїй.
Колись у цих очах я бачила свій всесвіт,
Я бачила щось більше ніж любов,
Мені так шкода, шкода що той всесвіт
Спалив мій світ... без права народитись знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888997
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: Діана Кісільовська