В дорозі наздогнала сильна злива
Сарай на сіножаті прихистив
Негода вирувала, чорна, сива
Зі стріхи капало, а я ту воду пив
Духм'яне сіно, присмак ночі в роті
Дощ шаленів і вітер не вщухав -
Посидь, подумай... інше буде потім
Гримів Всевишній і про щось розповідав
У небі блискало - вир малював картини,
Як вчитель в школі школяру читав урок:
Не байдикуй! Живи життям людини
Життя людське не вічне — має строк.
Годинник час назад ніяк не лічить
Удруге твої двадцять не верне
І те що досягнув - тобі і личить
Що заслужив — то те і не мине
Заколисала вогка темінь ночі,
Під оплески дощу, як із відра
Я у ві сні дивився собі в очі
Казав собі: Мерщій!
Тво'ри — пора!
Уранці промінь сонця розбудив
І жайвір дзюркотів висо'ко в небі
Є сіять час, тепер прийшов час жнив
Що маєш ти - не зробить хто за тебе
Після дощу в повітрі дивна свіжість
В природі спокій, легкість, чистота
Гармонія розлита, світла ніжність
І істина доступна і проста
Безмежність всесвіту ховається в тобі
Немає краю і не має меж
Я зрозумів як я її кохаю
І що вона кохає мене теж.
17.09 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888966
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)